Святий священномученик П001970етро, архієпископ Олександрійський, народився і виріс в Олександрії. Був високоосвіченим займав посаду начальника Александрійської школи. В 300 році він почав керувати Александрійською Церквою, ставши преємником свого вчителя і духовного наставника єпископа Феони. Вигнаний з міста під час переслідування християн при імператорах Діоклетіані та Максиміані, святий Петро побувавши у багатьох містах імперії, знову повернувся у своє рідне місто. Щоб і в цей складний час особисто очолити Алексанрійську Церкву. Святитель таємно відвідував в’язнів-християн у темниці, підтримував в них твердість у вірі, допомагав вдовам і сиротам, проповідував Слово Боже, безперестанно молився і звершував Богослужіння. І Господь оберігав його від рук гонителів. В цей смутний час на Церкву повстав вчитель злочестя Арій, який відкидав Божество Ісуса Христа. Святий Петро виступив проти нього, прокляв єретика і відлучив його від Церкви. І навіть тоді, коли Арій через учеників святителя умовляв владику Петра зняти з нього відлучення, стверджуючи, що розкаюється і відмовляється від свого лжевчення, святитель , керований Духом Святим, прозрів неправдивість і підступність Відречення Арія і заповідав своїй пастві не вірити Арію і не приймати його у церковне спілкування.
Під мудрим керівництвом святого Петра Олександрійська Церква, не дивлячись на гоніння, міцніла і примножувалась. Але ось. За наказом імператора Максиміана ( 305 – 311рр.), і засуджений до смертної кари. Багато людей зібралось біля входу у темницю, виявляючи своє незадоволення. Бажаючи уникнути народного заколоту і кровопролиття, святитель направив владі листа, в котрому пропонував розібрати задню стіну темниці для того, щоб його могли таємно від народу вивезти на страту. Темно вночі святий Петро сам вийшов на зустріч катам, які вивели його за міські стіни і відрубали йому голову на тому самому місті де колись був страчений апостол Марк, а Голос з неба, котрий чула одна свята діва в цю ніч сповістив: « Петро – початок Апостолів, Петро – кінець олександрійських мучеників». Це відбулося в 311 році. Вранці, дізнавшись про кончину свого єпископа натовпи людей вирушили до місця страти, взяли тіло і голову мученика, принесли в церкву і, зодягнувши в єпископські одежі, посадили на час відспівування на горньому місці. При житті святитель Петро сідав лише на підніжжя його, тому що, за словами святителя, бачив Божественне світло, яке охоплювало горнє місце, і не насмілювався, за смиренням, сходити на нього.
Святий Петро, великий ревнитель Православ’я, відомий також як великий Богослов. Окремі місця з його книги « Про Божество» зачитувались на Ефеському і Халкидонському Соборах. З його творів найбільш відомі і найбільш цінні для Церкви « Правила».
