Преподобний Іоанн Дамскін народився приблизно в 680 році у сім’ї християн, в столиці Сирії – Дамаску. Його батько, Сергій Мансур, був скарбником при дворі халіфа. У Іоанна був зведений брат, осиротівший отрок Косма, якого Сергій пийняв до себе в дім. Коли діти виросли , то Сергій подбав про їхню освіту. На невільницькому ринку в Дамаску він викупив вченого монаха Косму з Калабрії і доручив йому вчити дітей. Хлопчики показали неабиякі здібності і легко засвоїли курс світських та духовних наук. Після смерті батька Іоанн зайняв при дворі посаду міністра і градоправителя.
В той час у Візантії виникла і швидко розповсюдилась іконоборча єресь., яка підтримувалась самим імператором Левом ІІІ Ісавром ( 717-741 рр.). ставши на захист православного іконо шанування, Іоанн написав три трактата « Проти тих, хто відкидає святі ікони». Мудрі, Богонатхненні писання Іоанна розлютили імператора. Та, оскільки їхній автор не був візантійським підданим, його неможна було й кинути до в’язниці, а ні стратити. Тоді імператор вдався до наклепу. За його наказом від імені Іоанна було складено лист, у якому дамаський міністр ніби пропонує імператору свою поміч у завоюванні сирійської столиці. Цей лист і свою лицемірно – лестиву відповідь на нього Лев ісавр відіслав халіфу. Той не зволікаючи відсторонити Іоанна від посади, відрубати йому кисть правої руки і повісити на міській площі. В той же день до вечора святому Іоанну повірнули відрубану руку.. Преподобний став молитися до Пресвятої Богородиці і просити зцілення. Заснувши він побачив ікону Божої Матері і почув Її голос, який повідомив йому, що він зцілений і разом з тим наказав невтомно трудитися зціленою рукою. Прокинувшись він побачив, що рука його не ушкоджена.
Дізнавшись про чудо , яке свідчило про невинність Іоанна Халіф просив у нього прощення і хотів повернути йому попередню посаду, але преподобний відмовився. Він роздав своє багатство і разом зі зведеним братом і другом по навчанню Космою вирушив до Єрусалиму, де вступив простим послушником в монастир Сави Освяченого. Нелегко було йому знайти духовного керівника. З монастирської братії на це погодився лише один дуже досвідчений старець, котрий став виховувати в ученику дух послуху і смирення. Перш за все старець заборонив Іоанну писати, вважаючи, що успіхи на цьому поприщі стануть причиною гордині. Одного разу він послав преподобного в Дамаск продавати корзини, виготовлені в монастирі, причому доручив продати їх набагато більше їхньої справжньої ціни. І ось, подолавши тяжкий шлях під пекучим сонцем, колишній вельможа Дамаску опинився на ринку у рваному одязі простого продавця корзин. Але Іоанна впізнав його колишній домоправитель і купив у нього всі корзини за назначеною ціною.
Одного разу в монастирі помер один з ченців один з ченців і брат покійного просив Іоанна написати що не будь для втіхи. Іоанн довго відмовлявся, але з милосердя, поступився проханням обтяженого горем і написав свої відомі надгробні тропарі. За цей непослух старець вигнав його зі своєї келії. Всі монахи почали просити за Іоанна. Тоді старець доручив йому одну з найбільш тяжких і неприємних робіт – пибирати з монастиря нечистоти. Преподобний і тут явив образ послуху. Через деякий час старцю у видінні було вказано Пречистою і Пресвятою Дівою Богородицею зняти заборону з письменництва Іоанна. Про преподобного дізнався Єрусалимський Патріарх, руко поклав його на священика і зробив проповідником при своїй кафедрі. Але преподобний Іоанн незабаром знову повернувся в Лавру преподобного Сави, де до кінця своїх днів проводив час у писанні духовних книг та церковних піснеспівів, і покинув монастир тільки для того, щоб викрити іконоборців на Константинопольському Соборі 754 року. Його піддали катуванням і кинули до в’язниці, але він переніс і з милості Божої залишився живим. Упокоївся приблизно780 році у віці 104 років. Преподобний Іоанн Дамаскін прославився як церковний письменник, творець канонів та церковного восьмиголосся.
