Святитель Спиридон Триміфунтський народився в кінці ІІІ століття на острові Кіпр. Про життя збереглося мало даних. Відомо що він був пастухом, мав дружину і дітей. Все свої кошти він віддавав на потреби ближніх і подорожніх, за це Господь нагородив його даром чудо творення: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів. Після смерті дружини, в царювання імператора Константина Великого ( 306-337 рр.), його руко поклали на єпископа Кіпрського міста Триміфунта. В сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, поєднавши пастирське служіння з ділами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон в 325 році брав участь в діяннях І Вселенського Собору.
На Соборі святитель посперечався з грецьким філософом, який захищав аріанську єресь. Проста мова святителя Спиридона показала всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою: « Слухай, філософе, що я буду говорити тобі: ми віруємо, що Всемогутній Бог з нічого сотворив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину і весь видимий і невидимий світ. Слово це є Син Божий, Котрий зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, викупивши Своїми стражданнями первородний гріх, воскресив разом з Собою людський рід. Ми віруємо, що він Єдиносущний і Рівночесний з Отцем, і віруємо цьому без усяких лукавих вигадок, бо таїну цю осягнути людським розумом не можливо». Результатом бесіди стало те, що, що противник християнства став його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Поки суперечка зі мною велася за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своєю майстерністю сперечатись відражав усе, що мені надавалось. Але коли замість доказів від розуму, з уст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилими проти неї, оскільки людина не може противитись Богу. Якщо хто-небудь з вас може мислити так само, як я, то нехай увірує в Христа і разом зі мною нехай послідує за цим старцем, устами якого говорив Сам Бог». На цьому ж Соборі святитель Спиридон явив проти аріан наглядний доказ Єдиності у Святій Тройці. Він взяв у руки цеглину і стиснув її; вмить вийшов з неї вверх вогонь, вода потекла до низу, а глина залишилась в руках у чудотворця. « Це три стихії, а плінфа( цеглина) одна, - сказав тоді святитель Спиридон, - так і в Пресвятої тройці – Три Особи, а Божество Єдине».
Святитель з великою любов’ю піклувався за свою паству. За його молитвою засуха перемінювалась на рясний животворчий дощ, а безперервні дощі припинялися, зцілялися хворі, виганялись демони. Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва святого. Помолившись він повернув младенця до життя. Мати вражена радістю, впала бездиханною. Але молитва угодника Божого повернула життя і матері. Якось, поспішаючи спасти свого друга, на якого навели наклеп і засудили на смерть, святитель був зупинений на шляху струмком, що несподівано розлився через повінь. Святий наказав потоку: « Зупинись! Так наказує тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти і муж був спасенний, через котого я поспішаю». Воля святителя була виконана, і він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про чудо яке сталося, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.
Відомий з житія святителя ще такий випадок. Якось він зайшов в порожню церкву, наказав запалити лампади та свічки і почав Богослужіння. Виголосивши : « Мир всім», він і диякон почули у відповідь з верху множество голосів, що виголошували « І духові твоєму». Хор цей був великий солодкоголосий . На кожній ектенії хор цей співав «Господи помилуй». Почувши спів, який лунав з церкви до храму поспішили лди, що знаходились поблизу. Але коли вони увійшли в храм то побачили тільки єпископа з невеликою кількістю церковних служителів, і не чули вже більше небесного співу, що дуже їх здивувало.
Все житіє святителя вражає дивовижною простотою і силою чудо творення,яка дарована була йому від господа. За словом святителя прокидались мертві, приборкувались стихії, сокрушались ідоли. Коли в Александрії Патріахом був скликаний Собор заради сокрушення ідолів і капищ, за молитвами отців Собору впали всі ідоли, окрім одного , найбільш шанованого. Патріарху у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб його сокрушив Спиридон Триміфунтський. Викликаний Собором святитель сів на корабель, і в той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Александрії з усіма жертовниками розлетівся в порох, чим сповістив Патріарху і всім єпископам про наближення святителя Спиридона.
У праведності і святості прожив святитель Спиридон земне життя і з молитвою віддав душу свою Богу ( + біля 348 року).
В історії Церкви святитель Спиридон вшановується разом зі святителем Миколаєм, архієпископом Мирлікійським. Його ім’я як особливо шанованого Святого постійно згадується під час Водосвятного молебню. Мощі святого Спиридона до нинішнього часу залишаються невичерпним джерелом зцілень.
