Після смерті митрополита Київського Михаїла (очолював Київську кафедру з 1131-1145 рр.) князь Ізяслав вирішив висвятити на митрополита Київського Климента Смолятича. Він запросив цього монаха із Смоленська і хотів висвятити руськими єпископами без згоди вселенського патріарха, як це було раніше. Ізяслав скликав собор руських єпископів і наказав їм висвятити схимомонаха Клима в митрополита Київського і всієї Русі. Не всі єпископи погодились, але деякі, які хотіли догодити князю, посвятили Климента в єпископи главою святого Климента, Папи Римського, яка була привезена святим князем Володимиром із Херсонеса в Київ.
Після Ізяслава київський престол перейшов до Юрія Довгорукого (займав київський престол три рази: 1149— 1150 рр., кінець 1150 р., 1154-1157 рр.). Він не захотів мати митрополитом Київським Клима, як незаконно висвяченого.
Вселенський патріарх прислав до Києва митрополита Константина, грека, хіротонізованого Константинопольським патріархом у 1155 р., а 1156 р. він прибув до Києва. Константин, даною йому владою патріарха, відлучив від архірейства й престолу митрополичого Климента і всіх тих, кого він висвятив у той чи інший духовний сан.
Через декілька років князь Юрій помер. Почалися великі незгоди між князями руськими за великокняжий і митрополичий престол. Одні вважали пастирем Костянтина, інші вимагали повернути Климента.
Не дійшовши між собою згоди, вирішили обох митрополитів відлучити від митрополичої кафедри. Послали до Константинопольського патріарха прохання прислати їм нового митрополита. Щоб припинити сварку між князями, Вселенський патріарх прислав в Київ нового митрополита Феодора. Тоді блаженнійший Константин, бачачи незгоду між князями, сам вирішив залишити митрополичий престол раніше, до приїзду нового митрополита. Він покинув Київ і виїхав у Чернігів до єпископа Антонія, який також був греком. По дорозі смертельно захворів. Відчувши свою кончину, Константин написав лист і передав його Антонію, узявши з нього клятву, що той прочитає лист після його смерті. Після смерті 5 червня 1159 р. відкрили лист, у якому Константин заповідав не ховати його, а викинути тіло в поле для з’їдання псам. Вважав себе винним у сварці князів. Єпископ Антоній показав лист чернігівському князю Святославу Ольговичу, який порадив виконати заповіт покійного. Так і зробили. Вивезли тіло в поле, де воно пролежало три дні й не було ушкоджене.
Після цього князь дуже злякався, він наказав поховати архієрея Божого з почестями. Тіло принесли в місто і з почестями поховали біля собору Святого Спаса, біля могили блаженного київського князя Ігоря, убитого киянами.
У ті дні, коли тіло Костянтина лежало в полі, у Києві потемніло сонце, піднялася велика буря, навіть був невеликий землетрус, грім і блискавка. Грім убив одночасно вісім чоловік — двох священиків, двох дияконів і чотирьох мирян.
Після того, як тіло блаженного Костянтина було поховано, у Києві наступив повний спокій. Усі, дивуючись тому, що сталося, славили Бога, якому віддаємо славу нині і навіки. Пам’ять блаженного Костянтина, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 18 червня (5 червня за ст. ст.).
