Три святителі Христової Церкви, які жили в IVст у золотому віці християнської віри - Василій Великий (архієпископ Кесарії Кападокійської), Григорій Богослов (архієпископ Константинопільський) та Іван Золотоустий (також архієпископ Константинополя) – ще за життя здобули собі славу своєю святістю, спасенними проповідями й релігійними творами. Церквою було введено спільний празник вшанування трьох святих. Підставою для цього стала суперечка між людьми: кого з них вважати більшим і святішим за інших. Тоді три святителі уві сні з'явились митрополитові міста Евхаїти Іванові й переказали йому такі слова: "Ми – одне в Бога. Тож немає між нами ні більшого, ні меншого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і поклади край суперечці вірних, бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу приводити до миру і єдності". Єпископ Іван зробив, як йому поручили Святителі. Через те, що свята Церква вже святкувала пам'ять кожного з них окремо, то він у 1076 року назначив їхній спільний празник на 12 лютого. Наші літописи під 1076 роком згадують про установлення цього празника в Греції. З нагоди встановленого празника на честь трьох святителів, єпископ Іван, написав у пам’ять про них : тропарі, канони і церковні пісні.
В нашому українському народі цей празник знаний, як свято «Трьох Святих». Ці три ієрархи-святителі – це велетні віри, духа, святості й науки, що передали нам чистоту віри Собору в Нікеї. Вони стали на захист вчення церкви та пояснили догмати про Пресвяту Трійцю, Христове божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги наша Церква називає їх у своїх богослужбах стовпами Церкви та вчителями вселенної. Всі вони жили в один час Св. Василій і св. Григорій походили з Кападокії в Малій Азії, були щирими друзями і майже однолітками. Св. Іван 3oлотоуст – походив з Антіохії і був молодшим від них на яких 20 літ.
Три Святителя жили на перехресті двох культур - гігантів, античної та візантійської, і стояли в центрі великої світоглядної трансформації, яка відбувалася на території всієї Римської імперії. Вони стали свідками вирішального для долі християнства IV століття моменту зіткнення язичницької і християнської традицій, і настання нової епохи, що завершила духовні пошуки пізньоантичного суспільства. У смутах і боріннях перероджувався старий світ. Послідовне видання низки указів про віротерпимість (311 р., 325 р.), заборона жертвоприношень (341 р.), закриття язичницьких храмів і заборона під страхом смертної кари та конфіскації майна відвідувати їх (353 р.) були безсилі перед тим, що відразу ж за церковною огорожею починалося колишнє язичницьке життя, все ще діяли язичницькі храми, вчили язичницькі вчителі. Язичництво інертно бродила по імперії, хоча і подібно живому трупу, гниття якого почалося, коли підтримуюча рука держави (381 р.) віддалилася від нього. Це була епоха загального світоглядного безладу і крайнощів, зумовлених пошуком нового духовного ідеалу в східних містичних культах де кожен обирав свій шлях. Це була епоха, багато в чому схожа з сучасною.
Саме в такий непростий час довелося проповідувати Трьом Святителя релігію самовідданості, аскези і високої моральності, брати участь у вирішенні питання про Святу Трійцю та боротьбі з єресями IV століття, тлумачити Священне Писання і вимовляти палкі промови на пам'яті мучеників і церковні свята, активно займатися громадською діяльністю, очолювати єпископські кафедри Візантійської імперії. До сьогоднішнього дня Церква служить Літургії, серцевини яких - анафори (Євхаристійний канон) складені Іваном Золотоустим і Василієм Великим.
Життя і творіння Трьох Святителів допомагають зрозуміти, як відбувалося взаємодія античної спадщини з християнською вірою у свідомості інтелектуальної еліти римського суспільства, як закладалися основи єднання віри і розуму, науки, освіченості, а найголовніше що цьому не суперечить справжня побожність.
Просімо святих архієреїв Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого, щоб навчили нас іти правдивою дорогою життя та молились за нас грішних. Амінь.
